Рецензія на книгу Юрія Покальчука «Просто любити»

Просто любити іншу людину дуже складно в силу багатьох своїх проблем та життєвих обставин. Але невже просто дарувати любов нам складно або просто так треба робити в силу того, що нас цього навчили з дитинства? Здається то найпростіше в житті – це можливість отримувати і дарувати любов, адже без неї ми дуже слабкі і зневірені. Юрія Покальчука немає серед нас уже пару років, але слова з його книг і віршів говорять досі за нього і живуть в наших душах. Автор у своїй останній книжці, під назвою «Просто любити», прощається в кожному рядку з нами. Стільки любові Юрія, стільки почуттів вкладено в прозу, що мимоволі стаєш заручником його слів, його манери письма. Відчувається, що письменникові хотілося сказати і написати набагато більше, але навіть той набір з декількох десятків коротких оповідань, доносить основну мету всієї книги: любов як повітря, без неї ніяк, найвища цінність її вже в наявності почуттів.

Книга «Просто любити» написана в двох частинах «Кентавр» та «Інша сторона місяця». Одна з них більш інтимна, легка, глибока, звертається до наших власних спогадів, показує щастя взаємної любові, страхи бути не прийнятим іншою людиною, тут є і біль втрат, і рани, які загоює лише час.

Необхідна умова для щастя будь-якої людини – це любити. Любов – це віддача себе, своїх почуттів іншому. Любов – це безмежність. Любов – це повний альтруїзм. Думаю, Юрій Покальчук вірив, що ми всі альтруїсти, хоча б невеличкою часткою свого серця.

Світлої пам’яті сучасного українського письменника Юрія Покальчука, одного з чоловіків, який своїми словами достукався до мого серця і який залишається серед нас в своїх віршах і прозі, незважаючи на фізичну відсутність в цьому матеріальному світі.

Цікаві статті

Залишити відповідь