Сергій Топольницький «Львів – одне велике ліжко»: рецензія на книгу

Є козирні теми у житті та літературі, які не втратять своєї популярності ніколи. Мабуть, секс буде лідирувати у цьому списку, як і в іншому – найбільших табу для обговорень у нашому суспільстві. Пуританський і досі доволі консервативний Львів – хороше тому підтвердження. Звісно, покоління стрімголов змінюють одне одного. Тому наступні з них починають більш природно сприймати багато речей, на які раніше накладалася без(у)мовна заборона, наче їх і зовсім не існувало. В сучасній українській літературі чимало письменників із задоволенням пишуть про секс… Проте лише в небагатьох написані слова дійсно хочеться читати, не знудившись при цьому. Хоча зрештою скільки людей, стільки смаків.

Отож, далі мова йтиме про книгу для дорослих, так що, всі неповнолітні, широко заплющуйте очі або розбігайтеся підростати…

Кілька днів тому я прочитала дебютну книгу Сергія Топольницького з феєричною назвою «Львів – одне велике ліжко». Вона складається з 11 коротеньких оповідань, присвячених їй – сексуальній тематиці. Вони дуже легкі – книгу можна прочитати за вечір або ж смакувати по частинах, відволікаючись на роботу та інші щоденні турботи. Розповідь ведеться від першої особи, кожного разу іншого хлопця. Проте у моїй голові вони гармонійно злилися в одного оповідача, оскільки крім зміни статусів та імен, відчутної різниці в їхніх характерах я не помітила. Все написано доволі лаконічно, так що заледве встигаєш познайомитися і зрозуміти героїв, коли вже сторінка з наступною історією. Так, це схоже на сучасний божевільний ритм життя, де ти біжиш, майже ніде надовго не затримуючись.

Хм… Звісно, сенс можна знайти в емоціях, які викликають оповідання. А що ви відчуваєте, коли читаєте еротику? Така проза сіє на душі трохи цікавості, збудження, обурення, розгубленість, сором, нудьгу, байдужість, в залежності від вашого попереднього досвіду, вподобань та навіть настрою, з яким береться в руки книга. Мені було весело протягом читання, місцями мило («Історія про дівчину з фіолетовим настроєм»), а також з тією ж жартівливою ноткою пригадувалася фраза, яка вже стала легендарною про «вельми специфічні смаки». В основному, більшість оповідань мені сподобалися, додати б хотілося ще деталей та пристрасті написаному, насичених барв і розмалювати до кінця цю картину. Як підсумок, процитую Pianoбоя про те, що як не крути, а «секс без любові… зовсім не цікавий». Думаю, багато-хто оцінить «Львів – одне велике ліжко», адже невеличкі розповіді люблять практично всі книгомани.

Приємного прочитання!

Цікаві статті

Залишити відповідь