Рецензія на книгу Роберта Чемберса «Король у Жовтому»


Роберт Чемберс – «Король у Жовтому»

Перший переклад українською культової збірки оповідань неймовірно плодовитого [у літературному сенсі] письменника Роберта Вільяма Чемберса у чудовому виконанні перекладача (та письменника) Євгена Ліра покликаний залатати одну з чисельних дірок у строкатій ковдрі американської, зокрема, у цьому випадку,— готичної літератури.

Роберт Чемберс опублікованою у далекому 1895-му році збіркою сформував міцний фундамент жовтих міфів (наріжний камінь яких заклав ще Амброуз Бірс в оповіданні “Пастух Гаїта”), а будівництвом і декором яких згодом зайнялися Говард Філіпс Лавкрафт, Август Дерлет і їхні брати по духу.

Проте фанати містики будуть ситі та вдоволені лише наполовину. Загадкові історії, пов’язані із забороненою книгою під назвою «Король у Жовтому», в якій ідеться про міфічних Гастура, Гаяд, озеро Галі та Каркозу – це тільки половина книги, а саме її перша частина. Вона чітко відділена своєрідною інтерлюдією (найзагадковішим у збірці оповіданням “Рай пророків”) від другої частини, яку можна назвати “вуличною” (усі оповідання містять слово “вулиця” й розповідають про життя творчого спудейства кінця ХІХ століття, представники якого компактно мешкали у Латинському кварталі Парижа).

Роберт Чемберс – «Король у Жовтому»

Слід розуміти, що інше не завжди значить гірше. У даному випадку це точно не стосується “інших”, не містичних оповідань із підбірки Чемберса. Хоча оповідання з “вуличного циклу” геть не заторкують моторошних історій про божевільних, камери смерті та кладовища, вони проте написані дуже майстерно та атмосферно, ба навіть філігранно та довершено. Читаючи їх, мимоволі опиняєшся серед юрми студентів, які метушаться чи байдикують, пиячать чи працюють у студії, закохуються чи заздрять чужому щастю. Описи міста – будинків і скульптур (la Beauté de morte), і природи – рослин і тварин (la Beauté de vivre), викликають перед очима живі образи об’єктів споглядань. Все передано настільки точно і захопливо, що милуєшся всіма цими дивами та красотами, не відриваючи погляду від сторінок книги.

Можна тільки подивуватися, а можна й добряче замислитися над багатьма питаннями, які читачам зоставив Чемберс у своїй найвідомішій підбірці. Чому автор обрав таку дивну структуру для своєї збірки оповідань, і яке ж насправді місце в ній посідає кожне з них? Чому майже в усіх оповіданнях дія відбувається саме в Парижі та Нью-Йорку, а не деінде? Чому одне оповідання відбувається в минулому (“Леді д’Іс”), одне в майбутньому (“Той, що відновлює репутації”), а всі решта – у теперішньому часі (на момент написання книги)? Чому персонажі одних історій химерним чином вплітаються в інші, викликаючи певне відчуття дискомфорту, невпевненості, врешті, déjà vu? Усе це дрібні частки великої загадки, відгадати яку має для себе кожен її читач.

P.S. Книга побачила світ у січні 2018-го року у Видавництві Жупанського.

Автор: Андрій Колодій
Більше книжкових рецензій: https://literatura.ga

Поділися з друзями!

Цікаві статті

Залишити відповідь