Рецензія на фільм «Інтерстеллар»: Космічна одіссея ХХІ століття

Коли Земля через постійні піщані бурі та неврожаї стає непридатною для життя, а безнадія і голод стають володарями колись прекрасної планети Сонячної системи, людству слід пошукати собі іншого притулку, далеко-далеко за межами нашої галактики. Але як це зробити?

Команда науковців під покровительством (тепер уже таємно існуючої) космічної організації NASA і під головуванням професора Бранда береться здійснити неймовірний для усього людства крок – подолати відстань у незліченну кількість світлових років у пошуках придатної для життя людини планети, яка стала б новою домівкою для роду людського. Можливість для здійснення такої подорожі є: поблизу Сатурна вчені виявили просторово-часову червоточину, котра з’єднує Сонячну систему з невідомим закутком Усесвіту. Питання в іншому: чи знайдеться там планета, яка радо прийме непрошених гостей із Землі.

Летіти наосліп – вкрай нерозумно, тому попередньо було здійснено низку експедицій, покликаних розвідати закапелки незвіданої частини космосу й у разі успіху повідомити про це землян, мовляв, усе гаразд, летіть і ви до нас! Позитивні та закличні сигнали вдалося отримати лише від трьох астронавтів-розвідників. До них, а точніше – до трійки планет-загадок, і помандрують четверо обранців долі: вимушено перекваліфікований у фермера, а в минулому – астронавт Купер, донька професора Бранд, Роміллі та Дойл, сподіваючись знайти рішення на нагальні проблеми людства. Якою ціною і чи вдасться взагалі їм це зробити – покаже час. А він буває підступним і безжалісним…

«Інтерстеллар»: Космічна одіссея ХХІ століття

Але годі вже ляси точити про астрофізику, адже фільм зовсім не про це. Кінострічка, перш за все, показує драми людських життів. І переглядаючи фільм, переживаєш не так за все людство, як за окремо взятих людей, чиї долі так несподівано і незбагненно переплітаються та уриваються.

Стосовно гри акторів, то вона в цьому фільмі не дуже хороша, якщо ж говорити про Метью Макконахі, Енн Гетевей, Джесіку Честейн і юну Макензі Фой – то вона бездоганна (і ще раз підтверджує їхні звитяги на акторській ниві). Дивитися на емоції їхніх персонажів, – а їх у фільмі хоч греблю гати, – і не вірити їм після цього чи душевно залишатися осторонь – просто неможливо. Вес Бентлі, Кейсі Аффлек, Метт Деймон і Майкл Кейн не змогли потішити глядача своєю грою чи бодай чимось запам’ятатися, попри свою епізодичну учать у фільмі.

Окремої похвали заслуговує Ганс Ціммер, який написав атмосферну органну музику, що хапає за душу і довго не відпускає. Німецький композитор вже раніше співпрацював з режисером «Інтерстеллара» Крістофером Ноланом, його музикою можна було насолодитися у фільмі «Початок» і кінотрилогії «Темний лицар».

Переглянувши цей фільм про дивовижні космічні пригоди, одразу ж спадають на думку два інших – «Космічна одіссея 2001 року» Стенлі Кубрика далекого 1968 року та минулорічна «Гравітація» Альфонсо Куарона. Кожному поціновувачу незабутніх вражень вартує переглянути всі три кінострічки, пірнувши та занурившись у глибини кінокосмосу.

Цікаві статті

Залишити відповідь